Чому поведінкові експерименти є важливою складовою когнітивно-поведінкової терапії
Поведінкові експерименти є одним із центральних елементів когнітивно-поведінкової терапії (КПТ). Це структуровані активності, які терапевт і клієнт планують спільно для перевірки конкретних переконань або припущень. Їхня мета — отримати нові знання про себе, краще зрозуміти власні патерни мислення, поведінки та емоційних реакцій (Skilbeck et al., 2020). Перевіряючи свої припущення в реальних життєвих ситуаціях, людина може оцінити, наскільки вони відповідають дійсності, і таким чином отримати безпосередній досвід, який може ставити під сумнів неадаптивні переконання та сприяти когнітивним змінам. КПТ базується на ідеї, що психологічні зміни відбуваються тоді, коли людина стикається з новою інформацією та досвідом, які суперечать її наявним переконанням, тому поведінкові експерименти використовуються як спосіб формування емпіричного досвіду та здобуття нових знань про себе, що в результаті може призводити до змін глибинних переконань. (Murray & El-Leithy, 2020).
Крім того, поведінкові експерименти тісно пов’язані з процесом формулювання кейсу у КПТ. Формулювання кейсу допомагає терапевту визначити чинники, які підтримують труднощі людини, пов’язуючи між собою передумови, провокуючі, підтримувальні та захисні фактори (Persons, 2022). На основі такого розуміння терапевт і клієнт спільно розробляють експерименти для перевірки ключових переконань і припущень, що випливають із формулювання кейсу. Поведінкові експерименти також можуть допомагати коригувати це формулювання. Якщо результати експерименту не призводять до нового досвіду та знань, це дозволяє переглянути те, що саме підтримує проблему, та за потреби скоригувати формулювання кейсу (Warnock-Parkes et al., 2025).
Поведінкові експерименти зазвичай мають чітку структуру. Спочатку визначаються автоматичні думки, переконання або припущення, пов’язані з конкретною ситуацією, після чого людина оцінює наскільки сильно вона в них вірить. Далі планується експеримент, який дозволить перевірити це переконання. Людина записує свої передбачення щодо того, що, на її думку, відбудеться та які емоції вона відчуватиме.
Після виконання завдання аналізуються фактичні результати: що сталося насправді та який досвід був отриманий. На етапі аналізу результатів порівнюються передбачення й реальний результат та розглядається, що це означає для початкового переконання. Насамкінець людина повторно оцінює силу віри у своє переконання, щоб визначити, чи відбулися зміни (Warnock-Parkes et al., 2025).
КПТ працює з різними рівнями когніцій, включаючи автоматичні думки, проміжні припущення та глибинні переконання про себе, інших людей і світ. В той час як певні техніки спрямовані насамперед на адаптацію автоматичних негативних думок, поведінкові експерименти можуть також використовуватися для роботи з більш глибокими установками та базовими переконаннями. Оскільки такі переконання часто формуються під впливом попереднього життєвого досвіду, їх буває складно змінити лише обговоренням. Поведінкові експерименти надають безпосередній досвід, який може сприяти більш глибоким когнітивним змінам. Більше того, поведінкові експерименти гарно показують свою ефективність при різних психічних розладах, зокрема при посттравматичному стресовому розладі (ПТСР), та тривожних розладах, де допомагають ставити під сумнів переконання, пов’язані з травматичним досвідом, а також катастрофічні очікування щодо майбутніх подій, які часто підтримують тривогу (Murray & El-Leithy, 2020).
Водночас, поведінкові експерименти не завжди можуть проходити так, як було заплановано. Іноді клієнти можуть переживати сильні емоції, дисоціацію або нав’язливі спогади під час виконання експерименту, що може обмежувати можливість навчання. У таких випадках терапевт може призупинити експеримент і допомогти клієнту впоратися з дистресом, перш ніж продовжувати або адаптувати завдання. Також можливі непередбачувані результати. Проте поведінкові експерименти не варто розглядати як успішні чи неуспішні, оскільки будь-який результат може стати джерелом цінної інформації та нових знань (Murray & El-Leithy, 2020).
Розглянемо приклад проведення поведінкового експерименту.
Випадок: людина вважає, що вона «занадто стара», щоб спробувати новий для себе вид танців, що її фізичної підготовки недостатньо, а інші учасники, які прийдуть на тренування обов’язково помітять її помилки та можуть висміяти. У межах поведінкового експерименту ці переконання спочатку чітко формулюються, а також оцінюється на скільки сильно людина вірить в них. Далі планується конкретна дія: відвідування заняття для початківців із сучасного танцю, як спосіб перевірити ці припущення в реальній ситуації. Перед виконанням людина також описує свої очікування: наприклад, що почуватиметься надто тривожно, захоче піти раніше, не зможе впоратися з вправами або що інші будуть оцінювати її негативно. Після заняття відбувається порівняння очікуваного з реальним досвідом: хоча на початку може бути тривога чи дискомфорт, часто виявляється, що інші учасники зосереджені на собі, тренер підтримує всю групу, а власні можливості виявляються вищими, ніж очікувалося. На основі цього людина переосмислює свої початкові переконання, і ступінь віри в них зазвичай знижується, формуючи більш гнучкий і реалістичний погляд на ситуацію.
Як у власному досвіді, так і в роботі з клієнтами, я неодноразово помічала, що найсильніші зміни відбуваються не тоді, коли людина намагається логічно переконати себе, що її побоювання є необґрунтованими, а коли перевіряє їх на практиці. Озираючись назад, я усвідомлюю, що одним із найважливіших поведінкових експериментів у моєму житті стало рішення вступити до університету у Великій Британії. На той момент це здавалося мені майже нереальним і супроводжувалося сумнівами щодо власних можливостей. Проте сам досвід досягнення цієї мети став для мене сильним доказом того, що мої обмежувальні переконання не завжди відповідають дійсності. Після цього я помітила, що несвідомо почала значно сміливіше ставити перед собою амбітні цілі та братися за завдання, які раніше навіть не розглядала, адже з'явилося більше довіри до власних можливостей. Подібні зміни я часто спостерігаю і в роботі з клієнтами.
Підсумовуючи, поведінкові експерименти є важливим інструментом КПТ, який дозволяє перевіряти переконання через безпосередній досвід і сприяє їх переосмисленню. Вони допомагають краще розуміти власні когнітивні та поведінкові патерни та змінювати глибинні переконання, однак їхні результати залежать від індивідуального досвіду та можуть бути непередбачуваними.
Бібліографія:
Murray, H., & El-Leithy, S. (2020). Behavioural experiments in cognitive therapy for posttraumatic stress disorder: Why, when, and how? Verhaltenstherapie, 31(1), 50–60. https://doi.org/10.1159/000511921
Persons, J. B. (2022). Case formulation. Cognitive and Behavioral Practice, 29(3), 537–540. https://doi.org/10.1016/j.cbpra.2022.02.014
Skilbeck, L., Spanton, C., & Roylance, I. (2020). Helping clients ‘restart their engine’: Use of in-session cognitive behavioural therapy behavioural experiments for engagement and treatment in persistent depression – A case study. The Cognitive Behaviour Therapist, 13, e19. https://doi.org/10.1017/S1754470X20000135
Warnock-Parkes, E., Thew, G. R., Murray, H., Grey, N., Wild, J., Kerr, A., Smith, A., Stott, R., Anke Ehlers, & David M. Clark. (2025).
Driving cognitive change: A guide to behavioural experiments in cognitive therapy for anxiety disorders and PTSD. Cognitive Behaviour Therapy, 54(6), 767–793. https://doi.org/10.1080/16506073.2025.2518427
